Валерій Поляков пішов виносити сміття і не повернувся. Вбили
Вбили увечері 22 січня у Чернігові, поруч з автостанцією №2, що на вулиці Муринсона. Валерію Полякову було 54 роки. Вдова 56-річна Тетяна Яценко досі не може відійти після похорону. По кілька разів на день п'є заспокійливе.
- Як все налагодиться життя, так Бог забирає, - зітхає Тетяна Петрівна. - Разом ми прожили довго, загальним синові скоро 25 років. Було, чоловік випивав, але з вересня минулого року взяв себе в руки. За 49 гривень подкодировался в облнаркодиспансере. З тих пір ні краплі в рот. Ми почали ремонт (у будинку ламінат, нові шпалери. - Авт.). Син Юра - золоті руки, все сам робив, батько допомагав, так і з електрики підказував. Планів у Валерія було море. Він дуже любив рибалку. Журнал, в якому все про рибної ловлі, купив. Навіть налаштувався імплант з ноги виймати, кілька років тому зламав ногу. Підробляв недалеко від будинку на складі борзнянського печива: вантажником, сміття вивозив, сніг чистив. Все у нас було добре. Дуже любив дивитися новини, переживав за тих, хто стоїть на Майдані, співчував їм. Ось і того вечора додивився новини, було десь хвилин двадцять дев'ятого. Чую-двері рипнули, пішов виносити сміття. Вони з сином по черзі виносять. Тут же поруч, кілька хвилин ходу. Сміттєві баки на вокзалі. Сиджу, в'яжу, дивлюся серіал «Кордон слідчого Савельєва». Начебто повинен повернутися вже, кличу: «Валера, че не йдеш дивитися?» Тиша. Я в коридор, сміття немає, точно поніс. Була спокійна, думаю, до сина зайшов. У сина офіс у нас на нижньому поверсі, там комп'ютер. Вони частенько там любили посидіти, поговорити. Минуло хвилин 15, до хати заходить міліція:
- Де чоловік? В чому одягнений? При ньому щось цінне було - гроші, ланцюжок?
- Мобілку він залишив на ліжку, годинник хороші на тумбочці, - продовжує вдова. - «Хто з нами піде?», - запитали міліціонери. А я вся обімліла. Пішов син. Повернувся білий, як стіна: «Тата вбили». Я думала, може, послизнувся, впав. Виявилося, немає. Потім говорив мені: «Добре, мамо, що ти не бачила, ти б упала. Він лежав, калюжа крові, один кросівок на ньому, другий поряд валявся». Дочка прийшла, взяла за руку. Кричала: «Валера, Валера» (він був їй вітчимом). Але чоловік уже не дихав. Був кінолог з собакою. Пес взяв слід, але довів лише до колонки. Видно було, чоловік тікав, послизнувся. Сніг тоді йшов, все запорошил. У довідці про смерть експерт написав: «Внутрішня черепна травма з переломом кісток черепа, набряк мозку. Напад з використанням тупого предмета». Все сталося у середу, а поховали Валерія ми лише в суботу. Прокурор ніяк дозволу не давав, а без цього тіло з моргу не видавали. Чоловіка загримували, але все одно було видно, брова ліва зашита, особа распухшее, перелом носа та щелепи (пів-обличчя в один бік звернено).
- Тетяна Петрівна, є якісь підозри?
- Тверезий чоловік у віці викинув сміття, вже повертався додому. Не знаю, що й думати. Буває, ідіоти нападають самі. В цьому переконалася. Кілька років тому ввечері хліб закінчився, пішла купувати. Йде чоловік, нікого не чіпає, за ним два хлопця. Один іншому каже: «Ну, що, прицепимся?» Не знаю, чим би все закінчилося, якби повз не проїхала міліцейська машина.
- Щось віщувало біду?
- Місяць тому сон поганий наснився, я у весільному вбранні дивлюся в дзеркало, потім зняла сукню. У нас прийнято, поганий сон не можна розповідати, ось і мовчала. З дитинства пам'ятаю, дзеркало - обман. Обдурила я смерть, зняла з себе. Але вона не пішла. І ось перед загибеллю чоловіка сниться сон, начебто я йду по Шерстянці, а там клумба велика і без квітів. Тільки як чоловіка не стало, зрозуміла, що то була не клумба, а могила.
Валера не сниться ні мені, ні дітям. Душогуб(и) і досі на волі. Син написав на канал СТБ у програму «Битва екстрасенсів» з проханням допомогти у розкритті злочину. Я звертаюся до всіх жителів вулиці Муринсона, вікна адже виходять на дорогу. Боїтеся йти в свідки, зателефонуйте анонімно. Просто скажіть, кого бачили, одного, двох, хоча б якусь зачіпку. У вас же і чоловіки, і діти, треба допомагати один одному. Адже можуть бути жертви. Мій номер 093-703-20-32.
Від автора
Знаючі люди кажуть, удари були сильні, як кастетом. Невже приїхали в Чернігів «титушки» розважалися, прийнявши Валерія Костянтиновича за бомжа? Адже він був в старенькому пальті.